ПОГЛЯД (стихи)

 

***

Смотри вокруг- все дело рук Творца,
И вся природа воздает Ему хваленье,
И уместить Его не могут Небеса,-
Они ведь результат Всевышнего творенья.

Смотри, как славу воздают цветы,
Когда над ними утром солнце всходит, -
На лепестках блестят капли росы,
И к небу они головы возводят.

Послушай - славит Бога птичий хор,
Сливаясь в стоголосье многоликом,
Весь день, всю ночь не смолкнет песен звон,
Над всей землей звучит хвала Владыке.

Смотри, как славит Бога лань,
Склонившись на колени у потока…
Так славит все творение Творца,
И эта слава так приятна Богу.

И только лишь упрямый человек
Не воздаёт Создателю хваленье, -
Он воду пьет и ест насущный хлеб
Без благодарности и без благословенья.

Венец творенья… только почему
Нет времени, остановившись всуе,
Воздать хвалу великому Творцу
За то, что жизнь еще сегодня Он дарует?

 

 

ПОГЛЯД

Ніжний, добрий, терпеливий, люблячий погляд розіп”ятого Христа, -
Скільки переніс Він мук і труднощів і зневаги від людей прийняв…
Мовчки із хреста Голгофи дивиться в мою душу й погляд цей святий
Дивним ясним світлом Неба світиться, сповнений любові й доброти.
Повний миру, тихий, всепрощаючий зір Христа, любов в Його очах:
“Отче, Ти прости всіх розпинаючих, бо вони не знають, що грішать!”-

Так любив Він, що через страждання міг Він ворогам Своїм прощать,
Погляд із хреста приніс спасіння, спокій, мир і Божу благодать.
Я стояла поряд із Голгофою, там із натовпом кричала: “Розіпни!”,
Він дивився ніжно так і лагідно,- серце не могло все зрозуміть,
Та коли молився Він про прощення, щось мені казало: ”За твій гріх!”
Погляд цей в терпінні і з покорою глибоко у cерце так проник.

Не могла дивитися у очі ці, не могла я стриматись від сліз,-
“Він простив! Любов”ю покриваючи, умираючи, Христос простив мені!”
Там тоді я зрозуміла істинну, всю перемагаючу любов -
Як же тяжко на хресті Він вистраждав, всю наругу стерпів, а за що?
Розпинала я Христа, не знаючи, Він терпів, та погляд цей святий
Був сильніший, аніж покарання всі- серце Він тоді моє змінив.

І тепер, коли стрічаю бурі я чи випробування у житті,
Часто думаю про те, чи зможу я, як Христос, покірно хрест нести?
Чи зумію я так само лагідно навіть ворогам своїм простить?
Чи мого терпіння мені вистачить? Чи не згасне полум”я любві?
І коли в ваганні я, у сумнівах, згадую у серці у той час
Ніжний, добрий, терпеливий, люблячий погляд із Голгофського хреста.

 

***

Він сьогодні в твою душу дивиться, любий друже, зрозумій це ти!
Чи і далі може, розпинатимеш ти його гріхами на хресті?

Він дарує мир в душі і прощення, тільки ти схилися перед Ним,
Стань сьогодні поруч із Голгофою- там вмирав за тебе Божий Син!

Подивись у очі ті, що плакали за людей, за всі твої гріхи,
Подивися на ту кров, що капала, що текла струмками по хресті!

Це - за тебе, зрозумій же, друже мій, Він за тебе заплатив ціну,
Щоб тобі прокласти шлях до неба, з тебе зняти всю твою вину!

Не вагайся- і прийди до Нього - і тебе обмиє Кров Свята,
Матимеш у Нім надію нову, нове серце і нове життя.

Амінь

 

У Домі Божім різний посуд є…

 

У Домі Божім різний посуд є – і золотий і срібний, і глиняний,
І в кожного призначення своє, і в кожного – своє використання.

Для честі служить посуд золотий, бо у очах Господніх він є цінний,
Єлей святий і чистий й дорогий там зберігається для певних цілей.

Та є ще в домі посуд глиняний, простий і скромний- це є ми із вами,
І хоче Бог, щоб завжди ми були готові для Його використання.

Щоб змили з середини весь свій бруд,- очистились від копоті і пилу,
І щоб не було різних тріщин тут- щоб Слово Боже ми в собі носили.

Повиливали з себе щоби ми усе, що позосталося від світу,
Щоби Господь по милості Своїй міг в посуд благодать свою налити.

Та часто так таке буває в нас, що ми про чистоту свою не дбаєм,
А замість Слова Божого не раз потрохи світом посуд наповняєм.

Чи ж може бути спільність із Святим? Господь говорить: чистота потрібна!
Як ми поводимося з посудом своїм? Чи він готовий до святого діла?

Мій друже, брате, сестро, - хоче Бог тебе у Своїй праці скористати,
Та перевір сьогодні, чи готов ти вповні волю Божу виповняти?

Господь бере лиш чисте в уділ Свій. А ти? Чи є до праці ти готовий?
Поглянь, мій друже, нині перевір, бо ти є посуд в горниці Христовій!

Можливо, щось налипло, натекло, щось в посуді твоєму підгоріло…
Та хоче Бог, щоб був ти, наче скло, очищений, готовий був для діла!

Осадок є у посуді твоїм- образа, гнів чи на сестру чи брата…
Господь говорить: примирися з ним, щоб міг ти чистоту первинну мати!

Очиститься лиш той, котрий прийде під хрест Голгофи, де вмирав Син Божий,
Хто серце перед Ним відкрив своє- там кров”ю Агнця є обмитий кожний.

Не думай ти, що ще багато є, що ти не вартий у Господнім Домі,-
У кожного призначення своє, і благодаті ріки є ще повні.

Ти не дивись на когось із людей, а перевір, що робиться з тобою.
Бог хоче нині в уділ взять тебе, та чи готовий посуд твій для цього?

Амінь.

 

ТИ ЗАДРІМАВ…

Ти задрімав- і руки опустились, і ось уже світильник ледве тліє...
Нічна довколa темрява згустилась… до ранку вже не вистачить олії.

Були часи- вона текла рікою, аби лишень хотілося збирати,
Та ти тоді на все махав рукою:” Ще довго буде літо благодаті!”

Були часи- вогонь горів яскраво, свтильник твій був маяком в пустелі,
І багатьом просвічував дорогу і не давав розбитися об скелі.

Були часи… якби їх повернути! Куди поділось літо благодаті?
Порожні храми і всіма забуті, - і масло вже потрібно купувати.

Світильник з часом починав кіптити і дим часом їв перехожим очі,
Та пильнував ти, щоб не загасити і не пропасти у темряві ночі.

І ось тепер олія закінчилась… і опустились обважнілі руки…
Густа імла усе навкруг сповила…”Де ті часи?!!!” – кричить душа з розпуки.

“О, де тепер ті ріки благодаті?!!! Де та олія, що текла рікою?
Та ж були мудрі, що могли збирати, а я тоді на все махав рукою!…”

Душа ридала і стискалось серце від відчаю, безвиході і болю:
“Де взяти, Господи, тепер Твойого масла, щоб дочекатись зустрічі з Тобою?

Часи змінились- обміліли ріки, усе, що мав- мов попіл все зотліло,
Я бідним став, злиденним чоловіком, нема за що тепер купить олії!

Світильник згас… що ж, Боже, буде далі? Як я зустрінусь, Господи, з Тобою?
Чи ж так загину я у цій темряві?”- душа ридала з відчаю і болю…

Воно тече, дорогоцінне масло, дорогоцінна благодать Господня,
Чи робиш, любий друже, ти запаси? Чи дбаєш про майбутнє ти сьогодні?

Бо завтра можуть двері зачинитись і день останній тоді добре зважить,
Хто мудрим був, і дбав про Божу милість, а хто в житті своєму легковажив.

Вага Господня- справді справедлива, суди Господні- істинні, суворі,
І як не стане в каганці оливи- то можеш залишитися надворі!

Бо потім того вже часу не буде, щоби собі олію купувати,
Бо Сам Жених за Церквою прибуде, а ми Його повинні зустрічати!

Ще нині Боже літо благодаті, іще тече дорогоцінне масло,
Не пропусти цей час, мій милий друже, для свого каганця зроби запаси!
Амінь

 

***

Є на землі дороги різні- гладкі, вибоїсті, прямі,
І нас приводять неодмінно до цілі певної вони.

На них є часом повороти, і сотні також перехресть,
Й коли не знаємо дороги, то можем заблукати десь.

Та є одна така дорога, що не подібна ні одній,
Вона пряма і неширока, на карті не знайдеш її.

Вона описана в Писанні, бо сам Христос сказав колись:
“Вузька дорога в Боже Царство і мало хто знайшов її”.

На цій дорозі не буває ні поворотів, ані ям,
Вона, як істина, пряма є, щоби ніхто не заблукав.

Вона вузька, дорога Божа, не пробача невірний крок,
Зійти із неї легко можна, та віднайти нелегко знов.

Вона веде нас неодмінно, як багатьох уже вела,
До тих країв, прекрасних, дивних, де Вічне Джерело Життя.

Вона вузька, тому нелегко іти по ній із тягарем,
Хто став на неї, той вже певно відчув покликання своє.

Початок в неї- це Голгофа,- там весь залишений тягар,
Від неї йде вузька дорога… її ти, друже, відшукав?

Бо ця дорога є єдина, яка провадить до життя,
Її проклала не людина, а Той, Хто з Неба, від Отця.

І не приходить в Царство жоден, хто не зустрінувся з Христом,
Бо так написано у Слові, ніхто не змінить вже його.

Тих, хто пішов по цій дорозі, спіткали трудності в житті,
Але вони надію мали, надію вічну, що в Христі.

Їх катували, розпинали, кидали в ями до тварин,
Та очі їх завжди палали любов”ю Того, Хто Вгорі.

Вони ішли і нам лишили там на дорозі цій сліди:
“Ми вірність зберегти зуміли, тепер ти також нею йди!”

Вона вузька, але надійна, там крику, галасу нема,
Там спокій і молитва тиха, там святість, мир і чистота.

Вона вузька, та неодмінно, як багатьох уже вела,
Нас приведе у ту країну, де Вічне Джерело Життя.

 

ДО ТЕБЕ

Як спалити усі мости,
Які зв’язують ще зі світом?
Там, на небі чекаєш Ти
І з Тобою я хочу жити.

Там, на небі така краса,
Що не можна сказать словами,
Ну а тут все- лише суєта
Як глибока і чорна яма.

І затягує так часом,
Що не можна підвести очі,
Але спрагла моя душа
Говорити з Тобою хоче.

Помовчати з Тобою в тиші,
Приклонивши в знемозі тіло,
Хоч би зникли оті мости!
Може б серце так не боліло!

О, коли б розіп”яти себе,
Коли б всього в житті зректися!
Тоді був би життєвий сенс,
Тоді справді можна спастися.

Очі дивляться у далечінь,
Серце хоче бути з Тобою,
Що є наше життя- наче тінь,
Мов роса, що спада весною.

Але є ще оті мости,
Які зв”язують із цим світом…
Та безсмертна моя душа
Лиш для Тебе бажає жити.

Чому важко так, Боже мій,
Усього в цім житті зректися?
Там на небі чекаєш Ти…
А я так на землі цій втомилася!

Поможи ж всі спалити мости,
Щоб ніщо не тримало в цім світі,
Бо надія єдина- Ти
І з Тобою я хочу жити!

Амінь

 

ЖЕРТВА

Коли приходиш ти до Бога,
Із серцем стомленим в тиші,
Чи ти надієшся на Нього,
Чи ти у Нього просиш сил,

Складаєш жертву на вівтар,
Але чи Богові приємна?
Чи справді жертва- серця дар?
Чи уся праця є даремна?

Часом буває в нас таке,
Про головне ми забуваєм-
Бог є Святий - тому завжди
Достойних Він жертов чекає.

Ми ж Йому на вівтар кладем
Й сліпе, і хворе, і кульгаве …
Й від Нього ще чогось ми ждем
І нарікаєм: “Не прийняв Він!”

Каже Писання, щоб принесли
Ми подяку Йому у жертву,
Щоб у жертву тіла віддали,
Бо таке є Йому приємне.

А так часто не хочемо ми
І на крихту себе віддати,
Послужити для ближніх своїх,
Щось знести, десь понести втрату.

Ми подяку Богу несем,
Так, безмірна є милість в Бога,
Та чи ближнім самі даєм?
Чи самі користаєм з того?

Потрудитись буває нам лінь
І прикласти свої старання,
І кладемо ми на вівтар
Що- небудь…А тоді- нарікання…

Чи ж не все Господнє кругом?
Чи ж такої Він жертви хоче?
Каже Писання - любить Він тих,
Хто від серця дає, охоче.

Тож погляньмо на свій вівтар,
Що ми нині принесли Богу,
Чи ця жертва- сердечний дар,
Чи приємна вона для Нього?

Амінь

 

 

ЗА ЩО...?

І за що Ти людей полюбив?
Адже ми – лише порох, лиш глина,
Та дорожче була над усе
Тобі, Господи, саме людина!

Тебе славить творіння усе-
І дерева, й маленька пташина,
Чому ж, Боже, дорожче Тобі
Була гріша, нікчемна людина?

Вранці сонце по волі Твоїй
Піднімається, ввечері – місяць…
А людина в природі своїй
Все не хоче Тобі покоритись.

Посилаєш на землю Ти дощ,
Кропиш роси на трави шовкові,
А людині байдуже якось,
Що усе це Ти робиш з любові.

Всі ми грішники, і не малі,
Скільки раз у житті свому падаєм,
Але завжди по милості Ти
Піднімаєш нас, серце нам радуєш.

То ж чому, я ніяк не збагну,
Полюбив Ти людину так сильно,
Що віддав на ганьбу ту страшну
Найдорожче – Єдиного Сина?

О невже цього варта була
Я з усіми своїми гріхами,
Що Єдиного Сина послав
На Голгофськім хресті умирати?

Ні, немає нічого в мені,
За що міг би мене Ти любити,
Я є грішна людина, та Ти
Забажав, щоб мене вдочерити.

“Я усе те зробив, бо люблю
Не за щось, не любов”ю земною,-
Полюбив Я тебе над усе
Віковічною тою любов”ю!”

 

 

***

Вже хилиться день до кінця,
Скоро сонце за обрій сховається,
Все довкола обгорне пітьма…
Але люди і далі не каються.
Бог говорить, що скоро гряде,
Його голос, як буря з громами,
Але люди байдуже живуть,-
Шкода їм розлучатись з гріхами.
Всі думки їхні, наміри – зло
З кожним днем світ до прірви зближається,
І Бог буде судити його…
Але люди і далі не каються…

Так було вже у час, коли Ной
Жив іще в стародавньому світі,
Коли голос він Божий почув,-
Став ковчега тоді він робити.
Насміхалися з нього усі,
Йшли роки, покоління минали,
Та були вчинки людські лихі,-
І суд Божий на себе звертали.
І у час, як готовий ковчег
Уже був до свойого призначення,
Бог чекав на людей 7 днів ще,
Бо лиш так всі могли врятуватися.
Линув дощ… 40 днів і ночей,-
На землі, що живе- все загинуло,
Лише Ной і родина його
Був врятований Божою силою.

До кінця уже хилиться час,
Людства день до кінця вже спливає,
Бог сьогодні говорить до нас:
“Глянь – смоківниця вже розцвітає!”
І земля ця, і все, що на ній-
Все для суду й вогню бережеться,
І лиш той, хто до Бога прийде,-
Той по милості Божій спасеться.
Бог чекає, і двері Його
Ще сьогодні для тебе відкриті,
Не марнуй же ти часу свого,-
Йди до Нього, щоб міг ти в Нім жити.

 

Помни Лотову жену

Она не вышла из Содома- ее за руку Ангел взял,
Поставил далеко от дома и приказал : «Спеши в Цоар!»
И муж, и дочери на гору спешат, ее зовя с собой,
Но сердце бьется беспокойно: «Содом, о будет что с тобой?»
Остались там стада, богатство, осталось золото, шелка…
И сердце от бессилья сжалось: «Неужто все погибнет там?
Что будет дальше – неизвестно, и муж молчит, идя вперед…
А дочерям нужно наследство, - как снова нам нажить добро?»
Остановилась, силы нету… а мысль терзает: «Как там дом?
Ведь скоро уже час рассвета… Неужто Бог сожжет Содом?»
- Еще немного, скоро город, в Цоаре мы приют найдем!
- Но Лот, как ты не понимаешь, ничто нам не заменит дом! -
Там все, над чем мы так трудились…я слышу шум и треск, и стон…
О, Боже, не могу, сгорит ведь… Содом!…О, Боже мой, Содом!…»
Не удержалась- оглянулась, ослушавшись Господних слов,
Навеки там стоять осталась холодным соляным столбом.
Она-то вышла из Содома, - Содом не вышел из нее,
И сердцем всем была готова, чтоб участь разделить его.

«Не забывай о жене Лота!» – Иисус когда-то так сказал,
Иди по Божьей ты дороге, иди и не смотри назад,
Оставь Содом – весь грех и похоть, оставь, ведь это все сгорит, -
А ты спеши быть ближе к Богу и только на Него смотри.
Доверься, веруй, будь покорным – и ты в пути увидишь свет,
Господь в конце твоей дороги спешит Свой выполнить обет.

 

***

Дивлюся у Твої очі,
І так мені бачити дивно,
Що Ти мене любиш, мій Боже,
Прощаєш мені терпеливо.

Давно б я уже засудила,
Терпіння є в мені замало,
Ти ж не поспішаєш із гнівом,
Ти вмієш, мій Боже, чекати.

Я певно давно б відвернулась,
Напевно б заплакала з болю,
А Ти, простягаючи руки,
Усе ще прощаєш з любов”ю .

Мій Боже, як Ти досконалий!
І я хочу бути такою,
Терпіти, чекати, прощати,
Усе покривати любов”ю.

Навчи, вдосконалюй, я прошу,
Бо я сама сили не маю,
В житті серед смутку і болю
Я часом про все забуваю.

Дивлюся у Твої очі,
Від того погляду плачу,
У погляді цім, мій Боже,
Усі свої хиби я бачу.

Ідучи по цій дорозі
Не раз довелося впасти,
А Ти хотів, милий Боже,
Провести мене, як Пастир.

Як часто моє свавілля
Приносило сльози і рани,
А Ти хотів в ту хвилину
За руку мене провадить.

Дивлюся у Твої очі,
І прощення прошу з неба,
Хай на все буде Твоя воля,
Бо надія лише на Тебе.
Амінь

 

 

***

Мій добрий Боже, як Тебе чекаю?
Чи часом ще душа не знемогла?
Не опустились руки у відаю?
Чи до весілля є готова я?

“Ось, подивись!”
Та що ж це, милий Боже?
Це справді я?- Себе не пізнаю…
Чомусь байдуже серце, не в тривозі,
Не у чеканні, я неначе сплю…

І мій Жених, немов би відвернувся,
Не хоче слухати до Нього слів моїх,
А в серці мому оселилась думка:
Та якось буде, це ж не вже,- колись.

А де поділись друзі- їх немає…
О, Боже, як я ставилась до них?-
Часом не думаючи, я їх ображала,
І ображалася часом сама на них.

Де одяг білий? Де обличчя світле?
Чи до весілля приготована фата?
Тож до весілля ще два тижні залишилось…
А я усе байдужа і сумна.

Я майже з Женихом не розмовляла….
Мій, Боже, як я так могла?!
Я зовсім, зовсім вже не пильнувала,
А лише так, по течії пливла.

Тому-то і Жених мій любий
Від мене відвернув Своє лице-
Я у турботах про Нього забула,
Моя молитва- кілька слів і все.

Як повернути втрачене все, Боже?
Купити знову білий той віссон?
Збуди мене з байдужості, о Боже,
Ти прожени від мене лінь і сон!

Допоможи любов оту вернути,
Яка горіла в мені в перші дні,
Яка хотіла Всесвіт осягнути
Звістити правду всім на цій землі.

Допоможи знайти той мир з Тобою,
Щоб бачити Твоє святе лице,
Я дякую, що Ти мене ще любиш,
Що Ти до мене промовляєш ще.

Мій Боже, Ти навчи мене, Твій голос
Розпізнавать між сотні голосів,
Щоби зростала я, як повний колос,
І ти від мене дочекав плодів.

Щоб я чекала, в пильності, в тривозі,
Бо Ти вже скоро, Господи, прийдеш,
І у життєвій нелегкій дорозі
Свій погляд направляла до Небес.
Амінь.

 

 

***

Друг мой, я знаю, что веры мало,
Но скоро придет Иисус,
Смотри, чтоб тогда тебе стыдно не стало
В святые глаза взглянуть!

Что скажешь о том, как жил ты беспечно,
В неверии и суете,
Собою лишь занят ты был бесконечно,
Не думая о Христе.

Мирские заботы, как та паутина,
Окутали со всех сторон,
Они затянули тебя, как трясина…
Но помни, что близко Он!

Не знаю, когда… может быть и хотелось
Знать, когда Он придет,
Хоть год… хоть неделю… а может быть месяц…
Но день тот не знает никто.

Придет, как судья, а не как Спаситель,
Чтоб верных забрать к Себе,
Он дал повеление всем нам: «Ждите!»
Чтоб были готовы везде.

Друг мой, я знаю, что веры мало…
Но все же прошу,- поверь!
Имеешь и ты на спасенье право,
Еще не закрыта дверь!

Он ждет, как отец, в Нем любовь и надежда,-
Ты не откажи Ему,-
И Он обелит от грехов одежду,
Лишь только прийди к Христу!

Друг мой, я знаю, что мало веры …
Но слышны уже шаги,
Прийдет Он за теми, кто ждал и верил,
А где тогда будешь ты?

 

 

ВЫБОР

Опять смотрю на календарь…
Считаю дни- и так проходит жизнь,
И дни прошедшие нельзя вернуть назад
И час прошедший снова не прожить.

И потому нам нужно выбирать –
Чтобы тогда, когда конец прийдет
Мы не сказали «Если б все вернуть назад!…
Тогда я сделал бы наоборот!»

Мы выбираем в этой жизни все-
Невесту, друга, школу, институт…
Одежду, обувь, мебель и авто…
Бывает, и нас также изберут.

Мы выбираем… только выбор наш
Все упирается лишь в нас самих,
Мы не хотим пожертвовать хоть раз,
Чтоб сделать что-то в жизни для других.

Зачем мне недоесть иль недоспать,
Чтобы кому-то предложить постель,
Зачем мне свои руки напрягать,
Чтобы помочь кому-то из людей?

И так проходит жизнь… осознаешь,
Что самый главный выбор упустил,
Что ты не той дорогою идешь…
Но время вспять не сможешь обратить.

Ты выбрал путь «Ешь, пей и веселись…»,
Он к пропасти привел, куда ты не желал,
Но понял лишь тогда, когда закончил жизнь,
И выбор изменить не сможешь никогда.

Еще сегодня Бог дает совет:
«Я ставлю пред тобой добро и зло,
Благословенье и проклятье, - дай ответ,
Что выбрал ты? Но лучше выбери добро!»

 

***

Ти, наче агнець, прийняв муки хресні,
І не відкрив в мовчанні Своїх уст,
Як хочеться до ніг Твоїх принести
Велику вдячність, мій Господь Ісус!

За краплі крові, що текли на землю,
За той вінець, який колов чоло…
Так хочеться в великому смиренні
Тобі хвалу принести, мій Господь!

Я дякую Тобі, Христос, за вічність,
За ту надію, що в серцях жива,
За голос Твій, який сьогодня кличе
До грішних душ, щоб дати їм життя!

Як же не дякувать Тобі, Господь Всесильний
За воскресіння, за нове життя,
За звільнення від рабства і від тління,
Що дарувала нам любов Твоя?!

Хвала Тобі, Осанна, Бог великий,
Не змовкне хай ніколи, в жодну мить,-
Бо кожен з нас був грішним чоловіком,
А нині – всі ми Твої дочки і сини.

Хвала Тобі за те, що двері в небо
Ти воскресінням для людей відкрив,
Надію в нас вселив святу і певну
І віру нашу у серцях зміцнив!

Хваління, щира вдячність і осанна
Завжди лунатиме Тобі із моїх уст,
Ти є дорога і життя і правда,
Мій Пастир, мій Спаситель, мій Ісус!

Елена ЧЕРНЕЦ